В німецькій мові існує два типи інфінітиву: інфінітив І (все інфінітив) та інфінітив ІІ (або інфінітив перфект).Фактично, в реченні інфінітив може виступати підметом, частиною присудка, а також додатком, обставиною і означенням. В реченні ми можемо спостерігати вживання інфінітива з часткою zu і без неї.

Інфінітив без частки zu вживається в наступних випадках:

– після модальних дієслів і дієслова lassen;

– після дієслів, що позначають рух gehen, kommen, laufen, fahren;

– після дієслів lehren, lernen, heißen, helfen, nennen, schicken, bleiben часто в комбінації з дієсловами stehen, sitzen, liegen.

– після дієслів, що виражають відчуття sehen, hören, fühlen.

Без частки інфінітив вживається також в наказовому способі, рекомендаціях, вимогах, рецептах і т.д.

З часткою zu інфінітив вживається в наступних випадках:

– після більшості дієслів, крім перерахованих вище;

– після виразів Wunsch ( Lust, Mut, Glück, Spaß, Zeit, Möglichkeit ) haben;

– після виразів leicht (interessant, schwer, möglich, unmöglich) sein;

– після дієслова в сполучені з часткою nur і запереченням nicht.

Якщо в якості інфінітива виступає модальне дієслово, то частка zu ставиться перед модальним, а смислове дієслово перед часткою.

У випадках, коли інфінітивів в реченні кілька, частка ставиться перед кожним з них.

Якщо дієслово має відділюваний префікс, zu ставиться між префіксом і основою дієслова.